Щоб визначити, до якого із чотирьох типів належить один із ваших батьків, прочитайте наведені нижче характеристики і позначте ті, які ви з ним асоціюєте. Пам'ятайте, що під час сильного стресу людина може поводитися так, як властиво іншому типу. Один з ваших батьків належить до того типу, в якому ви погодилися з більшістю тверджень.
Батьки емоційного типу
заклопотані власними потребами;
мають низький рівень емпатії;
схильні до стосунків злиття, не поважають особистих кордонів;
не підтримують близькості, постійно захищаються;
не беруть участі у взаємному спілкуванні, говорять тільки про себе;
не схильні до самоаналізу;
не вміють налагоджувати стосунки після конфлікту;
реагують, не думаючи;
сприймають все або занадто близько, або занадто відсторонено (не в змозі вибрати правильну емоційну дистанцію);
часто втрачають самовладання або різко обривають спілкування;
інтенсивність їхніх емоцій лякає;
очікують, що дитина заспокоюватиме їх, не думають про потреби дитини;
вдають, що не впливають на загальну атмосферу в сім'ї;
вважають себе жертвами.
Історія для ілюстрації поведінки батьків емоційного типу
Бріттані було сорок, і вона давно жила окремо від матері. Попри це, її мати, яку звали Шонда, намагалася контролювати життя доньки, маніпулюючи емоціями. Одного разу Бріттані захворіла і провела в ліжку декілька днів поспіль. Шонда знала про це і тривожилася настільки, що в один із цих днів зателефонувала доньці аж п'ять разів. Незважаючи на прохання Бріттані не турбувати її, мати прийшла, бо вважала, що тій вже час встати з ліжка. Врешті-решт Бріттані закрилася на внутрішній замок, щоб мати не змогла зайти. Через деякий час Шонда сказала їй: «Коли я не змогла ввійти, я так розлютилася, що хотіла зламати ті кляті двері!». Коли Бріттані відказала, що мати поводилася занадто настирливо, та вдала із себе ображену й одразу вигадала виправдання: «Я ж просто хотіла знати, що тобі краще». Але правда в тому, що Шонда набагато більше переймалася власними почуттями, ніж хворобою Бріттані.
Батьки керуючого типу
заклопотані власними потребами;
мають низький рівень емпатії;
схильні до стосунків злиття, не поважають особистих кордонів;
не підтримують близькості, постійно захищаються;
не беруть участі у взаємному спілкуванні, говорять тільки про себе;
не схильні до самоаналізу;
не вміють налагоджувати стосунки після конфлікту;
реагують, не думаючи;
сприймають все або занадто близько, або занадто відсторонено (не в змозі вибрати правильну емоційну дистанцію);
мають шаблонні цінності та ідеалізовані сподівання;
одержимі цілями і постійно заклопотані, бачать тільки те, що хочуть бачити;
дивляться на свою дитину як на своє відображення, не враховують її особистих бажань;
їм подобається все контролювати;
вважають себе майстрами із розв'язання проблем.
Історія для ілюстрації поведінки батьків керуючого типу
Джону вже виповнився двадцять один рік, але він і досі проводив забагато часу з батьками і не почувався господарем свого життя. Коли юнак описував мені свою матір, він сказав: «Вона ніби постійно стежить за мною». На Джона так тиснули надії батьків щодо його кар'єри, що він навіть перестав уявляти, чого хоче від майбутнього.
Одного разу він сказав: «Я так боюся не виправдати їхніх сподівань, що вже не розумію, чого хочу сам. Я просто намагаюся робити все для того, щоб батьки нарешті стали щасливими й більше не втручалися в мої справи». Такі думки переслідували Джона під час останньої сімейної подорожі, коли батько весь час сердився на хлопця через те, що тому нецікаво.
Батьки Джона були настільки зациклені на його житті, що він просто боявся ставити перед собою якісь цілі, адже тоді вони б почали розповідати, як саме йому варто діяти, щоб домогтися успіху. Своїми постійними закликами робити краще й старатися дужче батьки вбивали в хлопцеві бажання робити те, що йому насправді цікаво. На свідомому рівні вони справді бажали Джону реалізуватися в житті, але не розуміли, що для цього треба поважати і підтримувати його незалежність.
Батьки пасивного типу
заклопотані власними потребами;
мають початковий рівень емпатії;
схильні до стосунків злиття, не поважають особистих кордонів;
час від часу можуть бути емоційно доступними;
іноді беруть участь у взаємному спілкуванні, але частіше просто розповідають про себе;
не схильні до самоаналізу;
не вміють налагоджувати стосунки після конфлікту;
іноді можуть замислюватися про наслідки своїх дій;
сприймають все або занадто близько, або занадто відсторонено (не в змозі вибрати правильну емоційну дистанцію);
можуть бути доброзичливими і веселими, але не захищають інтереси дитини;
не помічають проблем, стверджують, що все й так добре або скоро буде добре;
лагідно ставляться до дитини, але не заступаються за неї;
люблять, коли хтось інший бере на себе відповідальність або грає роль поганого хлопця;
вважають себе м'якою і доброзичливою людиною.
Історія для ілюстрації поведінки батьків пасивного типу
Мати Моллі мала важкий характер і часто вдавалася до фізичних покарань. До того ж вона багато працювала й поверталася додому в поганому настрої. А от батько Моллі був приємним, лагідним чоловіком, який зазвичай перебував у доброму гуморі. Коли він був не на роботі, то весь час порпався в гаражі, тож за Моллі найчастіше доглядала її старша сестра. Вона поводилася з меншою жорстоко й образливо, але дорослим до цього не було діла.
Стосунки з батьком стали для Моллі справжньою втіхою. Його доброта була єдиним променем світла й джерелом любові в її житті — дитина водночас боготворила батька та відчувала, що захищає його. Моллі ніколи не спадало на думку, що це він має її захищати. Наприклад, коли одного разу мати розлютилася й почала бити Моллі, дівчинка чула, як батько гримить каструлями на кухні. Вона інтерпретувала це як його спосіб дати їй зрозуміти, що він поруч із нею. Моллі не очікувала від батька, що він вступиться й зупинить матір. Це наочний приклад того, як емоційно знедолені діти намагаються позитивно інтерпретувати поведінку свого улюбленого батька чи матері, незважаючи ні на що.
У Моллі також було невелике заїкання, і одного разу під час подорожі в парк розваг сестра Моллі та її друзі так дражнили Моллі, що та впала в істерику. Батько Моллі посміявся із цього, замість того, щоб докоряти старшим дітям або підтримати Моллі. Дорогою додому всі голосно сміялися, по черзі імітуючи мовленнєві вади дівчинки.
Батьки відчуженого типу
заклопотані власними потребами;
не виявляють емпатію;
мають нездоланні особисті кордони;
здаються недосяжними і ворожими;
рідко приєднуються до загального спілкування;
не схильні до самоаналізу;
не вміють налагоджувати стосунки після конфлікту;
критикують, принижують, різко висловлюються;
ігнорують свою дитину або можуть бути жорстокими до неї;
часто поводиться агресивно;
ставляться до дитини як до чергової проблеми у своєму житті;
люблять глузувати з інших, ставляться до людей зі зневагою;
вважають себе незалежними від інших.
Історія для ілюстрації поведінки батьків відчуженого типу
Мати Бет, Роза, ніколи не проявляла бажання проводити з донькою час. Коли Бет відвідувала її, Роза уникала обіймів і, замість привітань, коментувала зовнішній вигляд доньки. Після цього Роза зазвичай просила її зателефонувати комусь із родичів, напевно, щоб їм не доводилося спілкуватися наодинці. Якщо Бет пропонувала провести час удвох, Роза роздратовано казала, що донька занадто прив'язана до неї. Коли Бет телефонувала матері, та завжди переривала її розповіді, бо щоразу знаходився привід відійти від телефону. Найчастіше Роза просто віддавала слухавку батькові Бет.
Зверніть увагу:
Емоційно незрілі батьки всіх чотирьох типів зациклені на собі й мають низький рівень чутливості, тому емоційно недоступні для своїх дітей. Через брак емпатії спілкування з ними складне, а справжній емоційний зв'язок — неможливий. Всі вони бояться справжніх емоцій і почуваються комфортніше, коли контролюють поведінку інших людей.
Дізнатися більше про це і зрозуміти, як спілкуватися с такими людьми, ми можете у книжці Ліндсі Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків".
Comments